Стільки днів марнотратних.
Стільки митей - комах в бурштині.
А здавалось, останнє слово моє - те "ні".
Що за "ні" - немає нічого.
Та є пітьма.
І я, крадучись навшпиньках, іду сама.
Вже звикають очі.
Вже обриси майорять.
Я навчилась не чути,
що ти не міг і сказать.
Я навчилась не бачити того,
чого не робив.
І не вигадувати про нас неймовірних див.

Я утримуюсь.
Стримуюсь.
Я тримаюсь.
В моїй темряві липкі спогади,
здогадки-бур'яни.

Ці пастки... я щоранку від них просинаюсь..

В обнадійливі сни
не мани.