Материнські поетичні роздуми....

....напередодні дня народження донечки.

Сім років назад, у цей день, я вже точно знала,

що завтра тебе зустріну.

Зізнаюся, я хвилювалась, погано спала -

тягнуло спину.

Ти була дуже тиха.

І в цій тиші,

шаруділи думки, як миші.

Як багато тієї ночі тобі сказала!

Все що знала, як є - неприховано:

як світ влаштовано,

як ти з'явишся,

як не боятися,

як чекаю на погляд твій очі-в-очі,

як запестити тебе хочу,

як радію твоїй появі.

Завтра я стану мамою не в уяві.

А далі - зустріч! і очі твої бездонні.

Я пам'ятаю той подив: "які маленькі долоні -

це ж всесвіт в мініатюрі!!!"

Колись вони будуть творити свої етюди.

Це було сім років тому.

Сім років радощів й втоми,

Сім років любові й тривог,

І стільки ж всіляких "вперше" для нас обох.

В мінливості і різнобарв'ї цього життя

Існує незмінне і головне відкриття:

Я твоя мати, а ти - моє ясне дитя.

(30.05.2018р)

Це моя перша клякса)

І вона присвячена моїй донечці, адже сьогодні, кажуть, свято - день доньки.

Далі я ще буду лишати тут багато замальовок про неї, про нас, про дружбу й ворожнечу (куди ж без неї)..

А поки що..

Донечко.... Прошу, зростай щаслива!
І не знай у цім житті жаху.
Собі не зраджуй, ні за яку силу
На всім шляху.

Ти смілива.. і така відкрита..
Водночас і ніжна, і тверда,
І невпинна, і несамовита,
як вода.

Як вода, шукай свою дорогу,
І нехай все квітне навкруги.
А у поміч - вгамувать тривоги -
Ось мої долоні-береги.